Хроніки вікна в сортир

7

Волею доль живу на першому поверсі. Центр міста, вікна на гаражі, перед вікнами зелень. Визираю помилуватися цією самою зеленню — і замість цього милуюся чиєюсь голою дупою. І так весь місто по весні загиджене собаками, так тут ще й люди підтягуються. Що характерно, ні за псами, ні за людьми ніхто лайно в пакетики не збирає. А ми, мешканці перших поверхів, — нюхай і милуйся. Добре, що не цокольних.

На одну таку як-то вихлюпнула з вікна тазик з водою. Другу налякала — вона втекла, не перериваючи процесу. Скільки ще таких стражденних? Скільки їх тут проходить, поки я на роботі?

Чесне слово, хоч галерею роби: «Хроніки вікна в сортир». Задовбали.