Дружба в одні ворота

4

Давайте визначимося, що таке дружба (не пила, не плавлений сирок, а людські відносини).

Я готова вислуховувати ваші істерики, витирати вам соплі, давати поради, годувати цукерками, коли у вас ПМС, і тягатися з вами по магазинах, коли вам треба вибрати шмотку (девайс, подарунок). Але давайте домовимося: ви для мене робите те ж саме. А то негарно виходить: я до вас з усією душею, а коли у мене проблеми чи просто хочеться поговорити — так у вас різко справи, голова болить або побачення сьогодні.

Я запрошую вас до себе в гості на свята і просто так. Перед тим як запросити, мою підлоги і готую хавчик з урахуванням ваших уподобань. Я пам’ятаю, хто з моїх друзів вегетаріанець, хто сироїдінням захоплюється, у кого алергія на молоко. Ви не запрошуєте мене до себе, блея, що вам лінь прибиратися, та й грошей на частування немає. Милі, у вас такий фінансова криза, що не вистачає на пакетик чаю?

Ви називаєте себе моїми друзями? Океюшки. Але чому ви згадуєте про мене тільки тоді, коли вам потрібна допомога, а коли все добре, можете не писати і місяць, і два? Чому наше листування починається з ваших слів: «Привіт, а підкажи, як мені оформити доповідь?» або «Допоможи мені, ми посварилися з Сашею!», але ніколи не з «Привіт, як справи?» Чому ви спершу ображаєте мене, а потім, замість того щоб вибачитися, царськи кидаєте: «Ти повинна мене пробачити, ти ж старше і мудріше».

Дорогі мої, я у вас не позичалася. Так що засуньте ваші вимоги кудись глибше і валіть шукати собі інших «подруг». Мене задовбувати ви більше не будете.